Конфуцій колись сказав: Нехай буде вигідно, і буде багато образ.

Але це речення було витлумачене до невпізнання. Переглянувши традиційні примітки, вони фактично слідують розумінню Чжу Сі — інтерпретувати «звільнення» як «залежність» означає «поки ти дієш навколо інтересів, легко викликати образу». Пізніші заяви схожі — це не більше ніж демонизація «прибутку», ніби саме прагнення до прибутку є коренем усього зла.

Питання в тому, якщо «звільнення» насправді дорівнює «залежності», чому Конфуцій прямо не сказав «дійте за прибутком і скаржтеся»? Найважливіше в китайській — правильно використовувати слова. Подивіться на відомий вірш «Весняний бриз і південний берег Зеленої річки», це «зелене» слово не можна змінити, і від нього залежить вся художня концепція. Як класика серед китайської класики, кожне слово в «Аналектах» має бути неминучим. Навіть такі люди, як Лю Бувей, наважуються хвалитися, що його книга — «слово — це тисяча золота», і цінність зміни слова недешева, не кажучи вже про Аналекти?

Якщо знову подивитися на слово «відпустити», воно має вимовлятися, і воно має значення «здатися, потурати себе». Тепер хтось запитає: «Здатися» і «потурати» мають абсолютно протилежні значення, як їх можна змішати? Насправді, у контексті цього речення «покинутість» означає не діяти відповідно до інтересів, а «поблажливість» — втрату судження, керованого інтересами. Здається, це суперечність, але насправді всі вони вказують на одну й ту ж проблему: поки «прибуток» — єдиний критерій дії, чи то змушений відмовитися від принципів, чи активно потурати бажанням, результат буде однаковим — люди навколо будуть скаржитися на вас.

Ця інтерпретація справді торкається суті людської природи.