багато інвесторів чули про концепцію «хеджування», але справжнього розуміння її значенням мають не багато. Багато хто помилково вважає, що хеджування — це те саме, що приватні фонди, але це не так. Суть хеджування полягає у використанні парних активів із кореляційним коефіцієнтом, щоб за допомогою їхніх коливань досягти арбітражу або уникнення ризиків. Простими словами, це схоже на купівлю страхування: інвестори здійснюють протилежні операції для захисту портфеля від ринкових коливань.
Справжнє значення хеджування
Хеджування (HEDGE) виникло з реальних потреб підприємств і інвесторів. Коли бізнес очікує майбутні платежі у валюті або товарі, щоб зафіксувати витрати та уникнути збитків через цінові коливання, вони заздалегідь використовують деривативи для фіксації курсу або ціни товару. Ця практика спочатку широко застосовувалася на валютному ринку, а згодом поширилася на акції, ф’ючерси та криптовалюти.
Хеджування здобуло популярність у 1990-х роках завдяки міжнародним капітальним операціям. Тоді світова економіка швидко зростала, але валютні резерви країн були недостатні. США підвищили ставки, японський фінансовий бум обірвався, валюти стикнулися з викликами міжнародного капіталу. Сорос у 1992 році успішно «загнав у пастку» фунт стерлінгів, започаткувавши еру легендарних хедж-фондів. Після цього ця стратегія стала широко відомою, особливо під час азійської фінансової кризи 1998 року.
Три основні сценарії роботи хеджування
Сценарій 1: підприємства уникають ризику цін на товари
Авіаційна та морська галузі дуже чутливі до цін на нафту. Компанії можуть купувати опціони на нафту, щоб зафіксувати ціну на майбутнє. Якщо ціна зросте, прибуток з опціонів компенсує зростання витрат; якщо знизиться — хоча маржа може зменшитися, але компанія вже захищена від найгіршого сценарію. Це і є практикою хеджування — балансування ризиків і доходів.
Менеджери фондів часто стикаються з ситуацією, коли нові внески можуть надійти з затримкою, і вони не можуть передбачити, як у цей час змінюватимуться ціни. Вирішення — заздалегідь купувати ф’ючерси на індекси. Якщо ціна зросте, прибуток з ф’ючерсів компенсує зростання вартості купівлі акцій; якщо знизиться — збитки по ф’ючерсах будуть, але новий капітал все одно можна буде інвестувати у заплановану кількість акцій. Така протилежна стратегія не лише для інституцій, її можуть застосовувати і приватні інвестори для управління ризиком ліквідності.
Сценарій 3: трейдери реагують на вже великі збитки
Якщо інвестор має багато відкритих збиткових позицій, він може створити протилежні угоди для хеджування, поступово зменшуючи ризик подальших втрат.
Три типи застосування хеджування на валютному ринку
Реакція на невизначеність: коли очікуються важливі новини або події, інвестори використовують хеджування як короткостроковий захист.
Погіршення ринкових умов: коли ситуація погіршується, але інвестор все ще очікує довгостроковий тренд, хеджування допомагає балансувати ризики. За допомогою різних інструментів зменшується потенційний збиток.
Зупинка великих збитків: при значних втратах хеджування може зменшити ризик подальшого падіння через протилежні операції.
Аналіз популярних стратегій хеджування валют
Пряме валютне хеджування — двонапрямна позиція
Це найпростіший спосіб: одночасно відкриваються позиції на купівлю і продаж, щоб прибуток з однієї покривав збитки іншої.
Приклад: тайванський бізнесмен закуповує товари у японців і перепродає американським клієнтам. Контракт на 10 мільйонів доларів, що дорівнює 12 мільярдам ієн, через півроку потрібно оплатити 10 мільярдів ієн, теоретичний прибуток — 2 мільярди ієн. Але якщо ієна зросте, витрати на конвертацію у долари зростуть. Вирішення — хеджувати валютний ризик, купуючи USD/JPY (долар/ієна). Якщо ієна зросте, прибуток по хеджу компенсує збитки від конвертації; якщо знизиться — прибуток по конверту зменшить збитки по хеджу. Це дозволяє менше вкладати коштів і підвищити ефективність використання капіталу.
Арбітраж — використання ринкової взаємозалежності для отримання прибутку
Ця стратегія базується на аналізі взаємозв’язків між ставками, валютами, акціями і ф’ючерсами для створення хеджових позицій з високою доходністю. Вимагає глибокого розуміння монетарної політики, економічних фундаментів і ринкових настроїв.
Історичний приклад — азійська фінансова криза
1990–1995 роки: економіка Таїланду швидко зростала, середній ВВП — 9,1%. Щоб залучити іноземні інвестиції, країна відкрила капітальні обмеження, але зовнішній борг сягнув понад 100 мільярдів доларів. Сорос виявив ключову вразливість: запаси іноземної валюти були недостатні для підтримки фіксованого курсу бат-долара (близько 25 бат за долар).
Стратегія Сороса: позичити у тайського банку понад 100 мільярдів бат, одразу обміняти на долари і одночасно коротити тайські акції. Ці дії викликали паніку інвесторів. Тайський уряд намагався підтримати курс, купуючи бат за резерви, але сили ринку були сильнішими. У липні 1997 року уряд скасував фіксований курс, бат різко обвалився. До січня 1998 року курс становив 1 долар = 56 бат. Сорос отримав величезний прибуток, залишивши частину боргу.
Під час кризи Сорос атакував валюту Таїланду, Філіппін, Сінгапуру, Кореї, а потім і Гонконгу, поки не допустив помилку щодо підтримки Китаю і зазнав збитків — ця битва закінчилася.
Приховані витрати та ризики хеджування
Хеджування — не безкоштовне. По-перше, комісії високі — кожна операція коштує грошей, часті операції зменшують прибутковість. По-друге, потрібен великий капітал — для створення хеджових позицій потрібні значні гарантії.
Вихід із хеджування теж вимагає майстерності. Трейдеру потрібно точно визначити напрям ринку, інакше всі захисні заходи можуть виявитися марними. Це і є причина високої вимогливості до досвіду — новачки можуть зазнати більших втрат, ніж без хеджування.
Висновки щодо сучасного хеджування
Історія знає випадки, коли через хеджування отримували колосальні прибутки, але на практиці це пов’язано з великими ризиками і складністю точного прогнозування. Після кризи 1998 року країни посилили резерви і механізми реагування, і масштабні «загнати у пастку» стали важко повторювати. Стратегії хеджування перейшли у криптовалютний сектор, логіка та сама, але ризики ще вищі.
Інвесторам, застосовуючи хеджування, слід пам’ятати, що її головна мета — уникнення ризиків, а не отримання прибутку. Якщо ви плануєте арбітраж — ретельно рахуйте витрати, щоб прибуток покривав їх, інакше ризикуєте зазнати збитків. Справжнє значення хеджування — це використання малих, контрольованих витрат для захисту великих, неконтрольованих ризиків.
Переглянути оригінал
Ця сторінка може містити контент третіх осіб, який надається виключно в інформаційних цілях (не в якості запевнень/гарантій) і не повинен розглядатися як схвалення його поглядів компанією Gate, а також як фінансова або професійна консультація. Див. Застереження для отримання детальної інформації.
Що таке хеджування? Оволодійте основною логікою хеджування на валютному ринку
багато інвесторів чули про концепцію «хеджування», але справжнього розуміння її значенням мають не багато. Багато хто помилково вважає, що хеджування — це те саме, що приватні фонди, але це не так. Суть хеджування полягає у використанні парних активів із кореляційним коефіцієнтом, щоб за допомогою їхніх коливань досягти арбітражу або уникнення ризиків. Простими словами, це схоже на купівлю страхування: інвестори здійснюють протилежні операції для захисту портфеля від ринкових коливань.
Справжнє значення хеджування
Хеджування (HEDGE) виникло з реальних потреб підприємств і інвесторів. Коли бізнес очікує майбутні платежі у валюті або товарі, щоб зафіксувати витрати та уникнути збитків через цінові коливання, вони заздалегідь використовують деривативи для фіксації курсу або ціни товару. Ця практика спочатку широко застосовувалася на валютному ринку, а згодом поширилася на акції, ф’ючерси та криптовалюти.
Хеджування здобуло популярність у 1990-х роках завдяки міжнародним капітальним операціям. Тоді світова економіка швидко зростала, але валютні резерви країн були недостатні. США підвищили ставки, японський фінансовий бум обірвався, валюти стикнулися з викликами міжнародного капіталу. Сорос у 1992 році успішно «загнав у пастку» фунт стерлінгів, започаткувавши еру легендарних хедж-фондів. Після цього ця стратегія стала широко відомою, особливо під час азійської фінансової кризи 1998 року.
Три основні сценарії роботи хеджування
Сценарій 1: підприємства уникають ризику цін на товари
Авіаційна та морська галузі дуже чутливі до цін на нафту. Компанії можуть купувати опціони на нафту, щоб зафіксувати ціну на майбутнє. Якщо ціна зросте, прибуток з опціонів компенсує зростання витрат; якщо знизиться — хоча маржа може зменшитися, але компанія вже захищена від найгіршого сценарію. Це і є практикою хеджування — балансування ризиків і доходів.
Сценарій 2: менеджери фондів уникають ризику затримки надходження капіталу
Менеджери фондів часто стикаються з ситуацією, коли нові внески можуть надійти з затримкою, і вони не можуть передбачити, як у цей час змінюватимуться ціни. Вирішення — заздалегідь купувати ф’ючерси на індекси. Якщо ціна зросте, прибуток з ф’ючерсів компенсує зростання вартості купівлі акцій; якщо знизиться — збитки по ф’ючерсах будуть, але новий капітал все одно можна буде інвестувати у заплановану кількість акцій. Така протилежна стратегія не лише для інституцій, її можуть застосовувати і приватні інвестори для управління ризиком ліквідності.
Сценарій 3: трейдери реагують на вже великі збитки
Якщо інвестор має багато відкритих збиткових позицій, він може створити протилежні угоди для хеджування, поступово зменшуючи ризик подальших втрат.
Три типи застосування хеджування на валютному ринку
Реакція на невизначеність: коли очікуються важливі новини або події, інвестори використовують хеджування як короткостроковий захист.
Погіршення ринкових умов: коли ситуація погіршується, але інвестор все ще очікує довгостроковий тренд, хеджування допомагає балансувати ризики. За допомогою різних інструментів зменшується потенційний збиток.
Зупинка великих збитків: при значних втратах хеджування може зменшити ризик подальшого падіння через протилежні операції.
Аналіз популярних стратегій хеджування валют
Пряме валютне хеджування — двонапрямна позиція
Це найпростіший спосіб: одночасно відкриваються позиції на купівлю і продаж, щоб прибуток з однієї покривав збитки іншої.
Приклад: тайванський бізнесмен закуповує товари у японців і перепродає американським клієнтам. Контракт на 10 мільйонів доларів, що дорівнює 12 мільярдам ієн, через півроку потрібно оплатити 10 мільярдів ієн, теоретичний прибуток — 2 мільярди ієн. Але якщо ієна зросте, витрати на конвертацію у долари зростуть. Вирішення — хеджувати валютний ризик, купуючи USD/JPY (долар/ієна). Якщо ієна зросте, прибуток по хеджу компенсує збитки від конвертації; якщо знизиться — прибуток по конверту зменшить збитки по хеджу. Це дозволяє менше вкладати коштів і підвищити ефективність використання капіталу.
Арбітраж — використання ринкової взаємозалежності для отримання прибутку
Ця стратегія базується на аналізі взаємозв’язків між ставками, валютами, акціями і ф’ючерсами для створення хеджових позицій з високою доходністю. Вимагає глибокого розуміння монетарної політики, економічних фундаментів і ринкових настроїв.
Історичний приклад — азійська фінансова криза
1990–1995 роки: економіка Таїланду швидко зростала, середній ВВП — 9,1%. Щоб залучити іноземні інвестиції, країна відкрила капітальні обмеження, але зовнішній борг сягнув понад 100 мільярдів доларів. Сорос виявив ключову вразливість: запаси іноземної валюти були недостатні для підтримки фіксованого курсу бат-долара (близько 25 бат за долар).
Стратегія Сороса: позичити у тайського банку понад 100 мільярдів бат, одразу обміняти на долари і одночасно коротити тайські акції. Ці дії викликали паніку інвесторів. Тайський уряд намагався підтримати курс, купуючи бат за резерви, але сили ринку були сильнішими. У липні 1997 року уряд скасував фіксований курс, бат різко обвалився. До січня 1998 року курс становив 1 долар = 56 бат. Сорос отримав величезний прибуток, залишивши частину боргу.
Під час кризи Сорос атакував валюту Таїланду, Філіппін, Сінгапуру, Кореї, а потім і Гонконгу, поки не допустив помилку щодо підтримки Китаю і зазнав збитків — ця битва закінчилася.
Приховані витрати та ризики хеджування
Хеджування — не безкоштовне. По-перше, комісії високі — кожна операція коштує грошей, часті операції зменшують прибутковість. По-друге, потрібен великий капітал — для створення хеджових позицій потрібні значні гарантії.
Вихід із хеджування теж вимагає майстерності. Трейдеру потрібно точно визначити напрям ринку, інакше всі захисні заходи можуть виявитися марними. Це і є причина високої вимогливості до досвіду — новачки можуть зазнати більших втрат, ніж без хеджування.
Висновки щодо сучасного хеджування
Історія знає випадки, коли через хеджування отримували колосальні прибутки, але на практиці це пов’язано з великими ризиками і складністю точного прогнозування. Після кризи 1998 року країни посилили резерви і механізми реагування, і масштабні «загнати у пастку» стали важко повторювати. Стратегії хеджування перейшли у криптовалютний сектор, логіка та сама, але ризики ще вищі.
Інвесторам, застосовуючи хеджування, слід пам’ятати, що її головна мета — уникнення ризиків, а не отримання прибутку. Якщо ви плануєте арбітраж — ретельно рахуйте витрати, щоб прибуток покривав їх, інакше ризикуєте зазнати збитків. Справжнє значення хеджування — це використання малих, контрольованих витрат для захисту великих, неконтрольованих ризиків.