Раніше крипторегулювання в США було вкрай фрагментованим. Не лише федеральні органи не змогли співпрацювати — вони прямо суперечили одне одному й підштовхували одне одного в територіальній боротьбі, щоб контролювати нашу ще зародкову галузь.
Але нещодавні сигнали від регуляторів свідчать про рух.
На початку цього місяця SEC і CFTC опублікували Меморандум про взаєморозуміння (Memorandum of Understanding), щоб виправити минулі помилки та покращити координацію задля більшої регуляторної ясності. І ще важливіше: минулого тижня ці два органи видали спільні настанови про те, як застосовуються закони про цінні папери та товарні ринки до криптоактивів.
Це видатний поступ і корисний крок до того, щоб повернути криптоінновації на “батьківський берег”. Та все ж є й інші критично важливі сфери, де розбіжності між органами створюють непотрібну невизначеність для американського бізнесу та споживачів. Перші серед них — правила щодо фінансової приватності.
У США немає єдиного регулятора приватності. Натомість на фінансову приватність впливають дії Міністерства фінансів, Міністерства юстиції (DOJ) та SEC, якщо назвати лише декількох. І коли ці органи розходяться, з’являється невизначеність.
Керівництво Міністерства фінансів за 2019 рік щодо некористувацьких (non-custodial) криптопослуг згодом було спростоване застосуванням заходів Міністерством юстиції проти творців програмного забезпечення для приватності Tornado Cash. Лише нещодавно DOJ пом’якшило свою позицію, тоді як Міністерство фінансів знову відкрило розмову, подавши запит на коментарі. Подальший звіт Міністерства фінансів зазначив потенційно цінні та законні застосування технологій, що захищають приватність, таких як міксери, навіть попри те, що там було висловлено можливість скасувати власне керівництво за 2019 рік. Окремо кілька комісарів SEC нещодавно поставили під сумнів, чи не вичерпав свій ресурс обов’язковий режим збору даних, запроваджений для фінансових установ.
Це доволі великий обсяг взаємних “гойдалок”, який може мати потенційно значущі наслідки для розробників програмного забезпечення та для кожного, хто прагне приватності для особистих або фінансових причин. Але хоча ставки високі, усе це нове переосмислення державою — давно назріле. Протягом багатьох років ми нормалізували масовий збір даних, що походять із Bank Secrecy Act of 1970. Логіка була простою й водночас переконливою: чого боятися, якщо вам нема чого приховувати?
Та дедалі більше визнається, що наш широкий режим фінансового нагляду перетворився на урядовий паноптикон, що суперечить нашим демократичним цінностям. Банки та інші фінансові установи зобов’язані стежити за клієнтами й передавати їхні дані уряду лише за найслабших підозр. Після десятиліть надмірного примусового виконання та штрафів багато установ навчилися помилятися в бік надмірного розкриття.
Фінансові установи по всій території США та Канади щороку витрачають мільярди доларів на комплаєнс. Але це лише верхівка айсберга. Навіть більша вартість цього нагляду — втрати приватності (privacy deadweight loss), тобто економічна й соціальна активність, яка ніколи не відбувається, бо учасників змушують робити хибний вибір: розкривати все або не брати участі взагалі.
Цей ефект видно по всій фінансовій системі. Споживачі та торговці й далі сплачують високі комісії за користування кредитними картками, попри блокчейн-орієнтовані платіжні системи, які могли б виконувати ту саму функцію за частку вартості. Фінансові установи покладаються на інфраструктуру розрахунків, спроєктовану десятиліття тому, з усіма витратами, затримками й помилками, що приходять із ручною обробкою в “кам’яновікові” дні до Інтернету.
Ці застарілі системи зберігаються, бо ми ще не створили рамку фінансової приватності для цифрової ери. Коли система вимагає повного розкриття, раціональні учасники відмовляються. Банки, керуючі активами та маркет-мейкери не перенесуть свої операції в систему, де всі бачитимуть власні стратегії, позиції клієнтів або конструювання портфеля.
Добра новина в тому, що в нас є технології, щоб вирішити всі ці проблеми. Сучасна криптографія, як-от докази з нульовим розголошенням (zero-knowledge proofs), дає учасникам змогу підтверджувати комплаєнс, платоспроможність або відповідність вимогам, не розкриваючи лежачі в основі дані. Унаслідок цих проривів повністю приватні транзакції можуть здійснюватися в повністю публічних блокчейнах.
Якщо ми можемо зробити це для законів про цінні папери та товарні ринки, ми можемо зробити це й для фінансової приватності. Багато з нашого законодавства вже визнає, що фінансова приватність — це не лише важлива цивільна свобода, а й необхідне економічне благо. Розробникам програмного забезпечення та учасникам ринку не потрібні “лузейки”; їм потрібно знати, чого від них вимагає закон. Бо якщо останні кілька років чомусь нас і навчили, так це тому, що ринки не зазнають невдачі лише тоді, коли правила неправильні. Вони також зазнають невдачі, коли невизначеність не дає учасникам узагалі з’явитися.